Над померлими немовлятами, які прийняли таїнство Хрещення, відбувається особливе наслідування, як над безгрішними, непорочними створіннями. У його складі немає молитов про залишення гріхів, але є прохання сподобити немовля Царства Небесного за неправдивою обітницею Господа (Мк. 10, 14). Хоча немовля не здійснило жодних подвигів християнського благочестя, але, очистившись у святому Хрещенні від первородного гріха, стало непорочним спадкоємцем вічного життя.
Чин поховання немовлят рясніє словами втіхи скорботним батькам. Його піснеспіви свідчать про віру Церкви в те, що блаженні немовляти після смерті стають молитовниками за всіх, хто любив їх на землі. Відспівування цього чину відбувається над дітьми до семи років.
Нехрещених немовлят, у тому числі і ненароджених (внаслідок викиднів, що померли під час пологів або вбитих штучним абортом), не співають. Про загробну долю таких свт. Григорій Богослов говорив: «вони не прославляться і не покараються праведним Суддею… бо не всякий, не вартий покарання, гідний уже й честі, так само як і всякий, не гідний честі, вартий уже й покарання».