«Говорячи про суворість нашої Православної Церкви щодо поминання неправовіруючих християн, ми не до того ведемо мову, що ніби свята наша Церква заповідає нам, чадам її, зовсім не молитися за них. Вона лише забороняє нам своєрідну молитву, тобто. молитись — як нам хочеться і як нам заманеться. Мати наша Православна Церква вселяє нам, щоб все у нас, як і сама молитва, здійснювалося «за чином і благообразно» (1 Кор. 14, 40). Ми і молимося, за всіх наших церковних богослужінь, за всі різноплемінні народи і про весь світ, найчастіше й самі не знаючи і не розуміючи того. Саме ми молимося так, як Господь наш Ісус Христос навчив своїх апостолів молитися у відданій їм молитві: «Хай буде воля Твоя, бо на Небесах і на землі!» Це всеосяжне прохання обіймає всі потреби наші і одновірних нам, хоч і неправовірних братів наших. Ми просимо Всеблагого Господа і про душі померлих неправославних християн, щоб Він створив з ними те, що богоугодне Його святій волі. Бо Господь безмірно краще за нас знає, кому і яку милість.
Отже, православний християнин, хто б ти не був, мирянин чи ієрей Божий, якщо під час якого-небудь церковного богослужіння прийде тобі старанність помолитися за якогось близького тобі Карла чи Едуарда, то при читанні чи співі молитви Господньої, відпочинь про нього до Господу і скажи: «Хай буде про нього Свята Воля Твоя, Господи!» — і обмежитись цією молитвою. Бо так ти навчений молитися Самим Господом. І повір, що така твоя молитва буде тисячократно і Господеві угоднішою, і для душі твоєї корисніша за всі твої самочинні церковні поминання.
Тепер скажемо дещо про приватну молитву. Відомий у нашій Православній Церкві чи не єдиний приклад, що приватна молитва одного Божого Угодника допомогла душам померлих іновірців, навіть язичників…
У «Отечнику» єп. Ігнатія читаємо: «Одного разу авва Макарій, ходячи по пустелі, знайшов людський череп, що лежав на землі. Коли авва доторкнувся пальмовою палицею, що була в його руці, до черепа, череп видав із себе голос. Старець сказав йому: Хто ти? Череп відповідав: «Я був жерцем ідолопоклонників, які жили в цьому місці, а ти — авва Макарій, що має в собі Святого Духа Божого, коли, змилосердячись над тими, що перебувають у вічній муці, ти молишся за них, то вони отримують деяку втіху ». Далі череп, розповівши св. Макарію про пекельні муки, закінчив так: «Нам, які не знали Бога, виявляється хоча деяке милосердя; але ті, що пізнали Бога і зреклися Нього, і не виконували волі Його, знаходяться нижче за нас». («Набряк», вид. 4-е. стор. 311-312)
З цієї розповіді блаженного Отця передусім бачимо, що його молитва за страждаючих була не церковногромадська, а приватна. Це — молитва відокремленого пустельника, що молився в таємній кліті свого серця… Потім, молитва ця може частково послужити і нам, православним християнам, приводом до того, щоб молитися за живих і померлих неправоверів приватною, домашньою молитвою. Але тільки приводом, а аж ніяк не прикладом, бо преподобний повідомив нам, як він молився за язичників не самочинною молитвою, а так, як наставляв його Дух Божий, що мешкав у його чистому серці, який не тільки його наставляв, а й змушував молитися за все світі – про всіх людей, живих і померлих, як це зазвичай і властиво люблячим серцям усіх угодників Божих; як і св. Апостол Павло писав до Коринтян: «Серце наше поширися; не тісно вміщаєтесь у нас». (2 Кор. 6, 11)
Отже, тепер ми можемо погодитися, що православним християнам молитися за неправославних християн — живих і померлих — можна приватною домашньою молитвою; але при тому, ще й ще нагадаємо, не самочинно молитися — не так, як нам заманеться і побажається (щоб замість благовоління не викликати на себе гніву Божого), а за настановою досвідчених у житті духовних людей.
Був випадок за життя Оптинського старця Леоніда (у схимі Лева, що помер 1841 р.). У одного його учня, Павла Тахмбовцева, помер батько нещасною насильницькою смертю — самогубством. Глибоко засмучений був люблячий син звісткою про те, і тому так виливав перед старцем свою скорботу: «Нещасний скін мого батька є для мене тяжкий хрест. Так, я тепер перебуваю на хресті, якого хвороби підуть зі мною в труну. Уявляючи жахливу для грішників вічність, у якій вже немає покаяння, я мучаюся уявленням вічних мук, які чекають мого батька, без покаяння померлого. Скажи, отче, чим я можу втішити себе у справжньому прикрощі?» Відповідь старця: «Вручай як себе, так і долю батька волі Господньої, премудрою, всемогутньою. Не відчувай Вишнього чудес. Прагнучи смиренномудрістю зміцнювати себе в межах помірної печалі. Молися Преблагому Творцю, виконуючи тим обов’язок любові та обов’язки синів». Питання: «Але як молитися за таких?» Відповідь: «За духом чеснотних і мудрих так: «Знайди, Господи, загиблу душу батька мого: якщо можливо, помилуй! Недосліджені долі Твої. Не постав мені в гріх цієї молитви моєї, але нехай буде свята воля Твоя!» Молись же просто, без випробування, зраджуючи серце твоє до правиці Вишнього. Звичайно, не було волі Божої на таку сумну смерть батька твого; але нині він зовсім у волі Могутого і душу і тіло вкинути в піч вогненну, і Який і упокорює, і висить, мертвить і живе, зводить до пекла і зводить. При цьому Він настільки милосердний, всемогутній і велелюбний, що добрі якості всіх земнородних перед Його Найвищою благостю — ніщо. Для цього ти не повинен надмірно засмучуватися. Ти скажеш: «Я люблю мого батька, чому й сумую невтішно». Справедливо. Але Бог без порівняння більше, ніж ти любив і любить його. Отже, тобі залишається надати вічну долю батька твого доброти та милосердя Бога, Який якщо зволить помилувати, то хто може противитися Йому?»
Ось ця наведена тут приватна, келійна, або домашня молитва, викладена досвідченим у житті духовним старцем Леонідом своєму учневі, і може служити для православного християнина прикладом або образом молитви за якогось близького до нього неправославного християнина. Може він, наприклад, молитися в такому сенсі: «Помилуй, Господи, якщо можливо їсти, душу раба Твого (ім’я), що відійшов у життя вічне у відступі від Святої Твоєї Православної Церкви! Недосліджені долі Твої. Не постав мені в гріх цієї молитви моєї. Але нехай буде Свята воля Твоя! («Душекорисне читання», 1901, ч. 3, стор 328-333)