“Чаю воскресіння мертвих та життя майбутнього століття.”
Нікейський Символ віри
«Безмежним і невтішним було б наше горе за вмираючими близькими, якби Господь не дав нам вічне життя. Життя наше було б безцільним, якби воно закінчувалося смертю. Яка користь була б тоді від чесноти та добрих справ? Тоді мали б рацію ті, хто говорить: «Станемо їсти й пити, бо завтра помремо» (Шор. 15, 32). Але людина створена для безсмертя, і Христос Своїм воскресінням відкрив ворота Царства Небесного, вічного блаженства для тих, хто вірив у Нього і жив праведно. Наше земне життя — це приготування до майбутнього життя, а це завершується смертю. Людині належить якось померти, а потім суд (Євр. 9, 27). Тоді людина залишає всі свої земні піклування; тіло його розпадається, щоб знову повстати за спільного Воскресіння.
Але душа його продовжує жити, не припиняючи свого існування на жодну мить. Багатьма явищами мертвих нам було дано знати частково, що трапляється з душею, коли вона залишає тіло. Коли припиняється бачення тілесними очима, починається духовне бачення».
1. ПОЧАТОК ДУХОВНОГО БАЧЕННЯ
«Часто це духовне бачення починається в тих, хто вмирає ще до смерті, і все ще бачачи оточуючих і навіть розмовляючи з ними, вони бачать те, чого не бачать інші».
2. ЗУСТРІЧ З ДУХАМИ
«Але після виходу з тіла душа виявляється серед інших духів, добрих та злих. Зазвичай вона тягнеться до тих, які ближче їй за духом, і, перебуваючи в тілі, вона була під впливом деяких з них, то вона залишиться залежною від них і по виході з тіла, хоч би якими огидними вони були при зустрічі».
3. ПЕРШІ ДВА ДНІ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Протягом перших двох днів душа насолоджується відносною свободою і може відвідувати на землі ті місця, які їй дорогі, але на третій день вона переміщається в інші сфери.
4. МИТНИЦЯ
«У цей час (на третій день) душа проходить через легіони злих духів, які перегороджують їй шлях і звинувачують у різних гріхах, у які самі вони її і залучили. Відповідно до різних одкровень, існує двадцять таких перешкод, так званих «поневірянь», на кожному з яких катується той чи інший гріх; пройшовши одне поневіряння, душа приходить на наступне. І тільки успішно пройшовши всі їх, може душа продовжити свій шлях, не будучи негайно вкинутою в геєну. Які жахливі ці бісів і поневірянь, можна бачити з того факту, що Сама Мати Божа, коли Архангел Гавриїл повідомив Їй про наближення смерті, молила Сина Свого позбавити душу Її від цих бісів, і у відповідь на Її молитви Сам Господь Ісус Христос явився з небес прийняти душу Пречистої Своєї Матері і відвести її на небеса. (Це зримо зображено на традиційній православній іконі Успіння.) Воістину жахливий третій день для душі померлого, і тому їй особливо потрібні молитви».
5. СОРОК ДНІВ
«Потім, успішно пройшовши через поневіряння і вклонившись Богу, душа протягом ще тридцяти семи днів відвідує небесні обителі та пекельні прірви, ще не знаючи, де вона залишиться, і тільки на сороковий день призначається їй місце до воскресіння мертвих».
6. СТАН ДУШІ ДО СТРАШНОГО СУДУ
«Деякі душі через сорок днів опиняються у стані передчуття вічної радості та блаженства, а інші – у страху вічних мук, які повністю розпочнуться після Страшного Суду. До цього все ж таки можливі зміни у стані душ, особливо завдяки принесенню за них Безкровної Жертви (поминання на Літургії) та інших молитов».
7. МОЛИТВА ПРО ПОСПІШНИХ
«Наскільки важливим є поминання на Літургії, можна бачити з наступних випадків. Ще до прославлення святого Феодосія Чернігівського (1896), ієромонах (знаменитий старець Алексій з Голосіївського скиту Києво-Печерської Лаври, який помер у 1916 р.), який перевдягав мощі, втомився, сидячи біля мощів, задрімав і побачив перед собою Святого, який сказав йому: «Дякую тобі за працю для мене. Прошу також тебе, коли служитимеш Літургію, згадати моїх батьків», — і він дав їхні імена (ієрей Микита та Марія). (До видіння ці імена були невідомі. Через кілька років після канонізації в монастирі, де св. Феодосій був ігуменом, було знайдено його власний пам’ятник, який підтвердив ці імена, підтвердив істинність бачення.) «Як можеш ти, Святителю, просити моїх молитов, коли сам ти стоїш перед Небесним Престолом і подаєш людям Божу благодать?» — спитав Ієромонах. «Так, це правильно, – відповів св. Феодосій, — але приношення на Літургії сильніше за мої молитви».
Тому панахида і домашня молитва про померлих корисні, як і добрі справи, що творяться у їх спогад, милостиня чи пожертвування на Церкву. Але особливо корисне їм поминання на Божественній літургії. Було багато явищ мертвих та інших подій, що підтверджують, наскільки корисним є поминання померлих. Багато людей, які померли в покаянні, але не зуміли явити його за життя, були звільнені від мук і отримали спокій. У Церкві постійно підносяться молитви про упокій померлих, а в уклінній молитві на вечірні в день Зіслання Святого Духа є особливе прохання «про в пеклі держимих».
8. ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ДЛЯ ПОМЕРШИХ?
«Кожний бажаючий виявити свою любов до померлих і подати їм реальну допомогу, може найкращим чином зробити це молитвою про них і особливо поминанням на Літургії, коли частинки, вилучені за живих і померлих, занурюються в Кров Господню зі словами: «Омий, Господи, гріхи, що поминалися тут кров’ю Своєю чесною, молитвами святих Твоїх».
Нічого кращого чи більшого ми не можемо зробити для померлих, ніж молитися за них, згадуючи Літургії. Це їм завжди необхідно, особливо в ті сорок днів, коли душа померлого йде шляхом до вічних селищ. Тіло тоді нічого не відчуває: воно не бачить близьких, що зібралися, не нюхає запаху квітів, не чує надгробних промов. Але душа відчуває молитви за неї, вдячна тим, хто їх підносить, і духовно близька до них.
О, рідні та близькі покійних! Робіть для них те, що потрібно і що у ваших силах, використовуйте свої гроші не на зовнішню прикрасу труни та могили, а на те, щоб допомогти нужденним, на згадку про своїх померлих близьких, на Церкві, де за них моляться. Будьте милосердні до померлих, подбайте про їхню душу. Той самий шлях лежить і перед вами, і як нам тоді захочеться, щоб нас поминали в молитві! Будемо ж і самі милостиві до покійних.
Як тільки хто помер, негайно кличте священика або повідомте йому, щоб він міг прочитати «Молитви на кінець душі», які слід читати над усіма православними християнами після їхньої смерті. Постарайтеся, по можливості, щоб відспівування було в церкві і щоб над покійним до відспівування читалася Псалтир. Відспівування не повинно бути ретельно обставленим, але необхідно, щоб воно було повним, без скорочення; думайте тоді не про свою зручність, але про померлого, з яким ви навіки розлучаєтеся. Якщо в церкві одночасно кілька небіжчиків, не відмовляйтеся, якщо вам запропонують, щоб відспівування було спільним для всіх. Краще, щоб відспівування було відслужено одночасно про двох або більше померлих, коли молитва близьких буде гарячішою, ніж щоб послідовно було відслужено кілька відспівів, і тому служби, через відсутність часу і сил, були скорочені, бо кожне слово молитви про померлих подібно до краплі води для спраглих. Відразу подбайте про сорокост, тобто щоденне поминання на Літургії протягом сорока днів. Зазвичай у церквах, де служба відбувається щодня, покійні, яких так відспівували, згадуються сорок днів і більше. Але якщо відспівування було у храмі, де немає щоденних служб, самі родичі мають подбати та замовити сорокуст там, де є щоденна служба. Добре також надіслати пожертву на вшанування пам’яті померлого монастирям, а також до Єрусалиму, де у святих місцях підноситься невпинна молитва. Але сорокаденне поминання має розпочатися відразу ж після смерті, коли душі особливо потрібна молитовна допомога, і тому поминання слід розпочати у найближчому місці, де є щоденна служба.
Подбаємо ж про тих, що пішли в інший світ до нас, щоб зробити для них все, що ми можемо, пам’ятаючи, що «блаженні милостиві, бо помиловані будуть» (Мф. 5, 7)».