Церковне передання благовістить нам зі слів святих подвижників віри і благочестя, що спромоглися отримати божественне одкровення, про стан душі після її розлучення з тілом.
Перші два дні душа перебуває ще на землі і з ангелом, що її супроводжує, відвідує ті місця, які притягують її спогадами земних радостей і прикростей, діл добрих і злих. На третій день Господь наказує душі піднестися на небеса для поклоніння Собі.
Потім душа, повертаючись від Особи Божої, у супроводі ангелів заходить у райські обителі та споглядає їх невимовну красу. Так вона перебуває шість днів – з третього до дев’ятого. На дев’ятий день Господь наказує ангелам знову представити душу до Нього на поклоніння.
Після вторинного поклоніння Богу ангели відводять душу в пекло, і вона споглядає жорстокі муки грішників, що не розкаялися. У сороковий день після смерті душа втретє підноситься до Престолу Господнього, де вирішується її доля
— призначається місце, яке вона удостоїлася у своїх справах.
Звідси ясно, що днями посиленої молитви за померлих має бути третій, дев’ятий та сороковий дні після смерті. Ці терміни мають інший сенс.
Поминання покійного третього дня відбувається на честь три денного воскресіння Ісуса Христа і в образ Пресвятої Трійці.
Молитва в дев’ятий день — відплата честі дев’яти ангельським чинам, які, як слуги Царя Небесного, клопотають про помилування того, хто перестав.
Сорокаденний період вельми знаменний в історії та переказі Церкви, як час, необхідний для приготування, для прийняття особливого божественного дару, для отримання благодатної допомоги Батька Небесного. Так, пророк Мойсей удостоївся розмовляти з Богом на горі Сінай і отримати від Нього скрижали закону лише після сорокаденного посту. Сам Господь Ісус Христос піднявся на небо в сороковий день після Свого Воскресіння. Приймаючи це за основу, Церква встановила поминання померлого в сороковий день після смерті, щоб його душа зійшла на Святу гору Небесного Синаю, удостоїлася бачення Божого, досягла обітованого їй блаженства і оселилася в небесних селищах із праведниками.
Крім того, слід згадувати померлих у річниці їх смерті. Підстави цього очевидні. Відомо, що через рік у Церкві повторюються всі нерухомі свята. Річниця смерті близької людини завжди відзначається серцевим поминанням її рідними та друзями. Інші пам’ятні дні – день народження покійного, його іменини, день весілля (для подружжя) – також є приводами для посиленої заупокійної молитви. Нарешті, не слід нехтувати поминанням померлого будь-якого іншого дня, адже молитва — це головна, неоціненна допомога живих іншим.
Поки людина жива, вона здатна каятися в гріхах і творити добро. Після смерті ця нагода зникає, але залишається надія на молитви живих. Господь Ісус Христос неодноразово здійснював зцілення хворих за вірою їхніх близьких. Житія святих угодників Божих містять безліч прикладів того, як по молитві праведників полегшувалась посмертна доля грішників, аж до їхнього повного виправдання. Якщо ж молитва звершується про людину, вже помиловану Богом і всесвіт у райські обителі, то і вона не залишається безплідною, а звертається на благо того, хто молиться. Як говорив свт. Іоанн Златоуст: «Постараємось, скільки можливо, допомагати
померлим замість сліз, замість ридання, замість пишних гробниць — нашими про них молитвами, милостинями та приношеннями, щоб таким чином їм і нам отримати обітовані блага».
Щоб правильно згадати померлого в пам’ятний день, потрібно прийти до храму до початку служби і подати заупокійну записку з ім’ям свічниці. Записки приймаються на проскомідію, на обідню, на ектенію і на панахиду.
Проскомідія – перша частина Божественної літургії. Під час неї з особливих хлібців-просфор священик витягує маленькі частинки, молячись за живих і мертвих. Згодом, після Причастя, ці частинки будуть опущені в Чашу з Кров’ю Христовою під молитву: «Отмий, Господи, гріхи, які тут поминалися чесною Твою Кров’ю і молитвами святих Твоїх». Проскомідійне поминання вважається найдієвішим.
Обідня – простонародна назва Божественної Літургії. Записки, подані «на обідню», згадуються священиками, дияконами та псаломщиками у певний момент служби перед Святим Престолом.
Ектенія — поминання на повний голос, його здійснює диякон або священик. Записки, подані на заупокійну ектенію, згодом згадуються на панахиді.
Записку треба озаглавити «Про упокій», імена писати розбірливо, ставлячи їх у родовому відмінку (наприклад, Петра, Марії). У священнослужителів вказати їхній сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад, митр. Іоанна, диякона Василя). Діти до семи років називаються немовлятами; померлі в період до сорокового дня – новоприставленими; у річницю смерті — пам’ятними. Окремо зазначаються воїни. Слова «вбитий», «загиблий», «утоплений», «згорілий» тощо писати не потрібно.
Дуже корисно подавати жебракам посильну милостиню з проханням молитися за покійного. Можна пожертвувати на помин душі якусь їжу, для цього в храмах існують особливі панахидні столики. Не прийнято вносити до храму м’ясну їжу, а під час посту не слід залишати на панахідних столиках яйця, молочні продукти та скоромні солодощі. Зрозуміло, вся принесена їжа і продукти повинні бути придатними для вживання.
Найпростішим та найпоширенішим способом жертви за померлого є купівля свічки. У кожному храмі є напередодні – особливий свічник у вигляді прямокутного столика з безліччю осередків для свічок та невеликим розп’яттям. Саме сюди ставлять свічки з молитвою про упокій, тут відбуваються панахиди та заочні відспівування.
Але не лише у храмі можна молитися за померлих. Крім церковного поминання, в третій, дев’ятий, сороковий дні та річниці пам’ять покійного слід вшанувати читанням будинку чину Літії. Домашня молитва може бути більш старанною. Добре всі сорок днів після смерті щодня прочитувати Канон про покійного.
Згодом молитва про упокій душі близької людини має стати щоденною. Для цього в молитовне правило православних християн включено особливе прохання: «Упокій, Господи, душі померлих раб Твоїх (імена), і вибач їм усі гріхи вільна і мимовільна, і даруй їм Царство Небесне». Домашня заупокійна молитва може також включати читання Псалтирі за померлим, каноном або акафістом про упокій його душі.
У наш час багато людей, навіть будучи хрещеними, не ходять до храму, не сповідаються, не причащаються Святих Христових Тайн або роблять це вкрай рідко. За них, а також за всіх, хто помер раптово і не встиг належним чином підготуватися до своєї кончини, читають Канон преподобному Паїсію Великому. Цей святий, який усе життя працював у чернечих подвигах, не бажав мати жодної відплати за них, заради того, щоб була позбавлена покарання душа одного молодого грішника. І Господь милостиво прийняв чування і сльози Свого раба і дарував йому особливу благодать клопотатися про померлих без покаяння.